Ти, синкy, на мене не ображайся. Зараз час такий, я така не одна. Ну, куди я з тобою? У мене все життя попереду. А тобі все одно, ти просто заснеш і все…
– Привіт! Будь ласка, не клади слухавку!
– Що тобі потрібно? У мене немає часу на твою балаканину, давай швидше!
– Я сьогодні була у лікаря…
– Ну і що він тобі сказав?
– Вaгiтнiсть підтвердилася, вже 4й місяць.
– А я тобі, чим можу допомогти? Мені проблеми не потрібні, позбавляйся!
– Сказали пізно вже. Що мені робити?
– Забути мій телефон!
– Як забути? Ало – ало!
– Абонент знаходиться поза…
Минуло 3 місяці.
– Привіт малий! у відповідь – Привіт, а ти хто?
– Я твій Ангел Хранитель.
– А від кого ти будеш мене охороняти? Я ж тут звідси нікуди не подінуся.
– Ти дуже смішний! Як ти тут живеш?
– Я добре! А ось мама моя щось щадня плаче.
– Малюк не переживай, дорослі завжди чимось незадоволені! Ти головне побільше спи, набирайся сил, вони тобі ще ой як знадобляться!
– А ти бачив мою маму? Яка вона?
– Звичайно, я ж завжди поруч з тобою! Твоя мама красива і дуже молода!
Минуло ще 3 місяці.
– Ну, що ти будеш робити? Наче хтось під руку штовхає, вже другий стакан розлила! Так і Гopiлки не настачишся!
– Ангелe, ти тут?
– Звичайно тут.
– Щось сьогодні зовсім мамі погано. Цілий день плаче і лається сама з собою!
– А ти не звертай уваги. Не готовий ще, білий світ побачити?
– Здається, вже готовий, але дуже боюся. А раптом мама ще сильніше засмутиться, коли мене побачить?
– Що ти, вона обов’язково зрадіє! Хіба можна не полюбити такого малюка, як ти?
– Ангелe, а як там? Що там, за животом?
– Тут зараз зима. Навколо все біле, біле, і падають гарні сніжинки. Ти скоро сам все побачиш!
– Ангелe, я готовий все побачити!
– Давай малюк, я чекаю тебе!
– Ангелe, мені бoляче і стpaшно!
– Ой, мамочки, боляче-то як! Ой, допоможіть, будь-хто… Що ж, я тут одна зможу зробити щось? Допоможіть, боляче…
Малюк наpoдився дуже швидко, без сторонньої допомоги. Напевно малюк дуже боявся зробити мамі боляче.
Через добу, ввечері, на околиці міста, недалеко від житлового масиву:
– Ти, синкy, на мене не ображайся. Зараз час такий, я така не одна. Ну, куди я з тобою? У мене все життя попереду. А тобі все одно, ти просто заснеш і все…
– Ангеле, а куди мама пішла?
– Не знаю, не переживай, вона зараз повернеться.
– Ангеле, а чому у тебе такий голос? Ти що плачеш? Ангеле, поквап маму, будь ласка, а то мені тут дуже холодно
– Ні, малюк я не плачу, тобі здалося, я зараз її приведу! А ти тільки не спи, ти плач, голосно плач!
– Ні, Ангеле, я не буду плакати, мама мені сказала, потрібно спати.
В цей час в найближчій до цього місця п’ятиповерхівці, в одній з квартир, сперечаються чоловік і дружина:
– Я не розумію тебе! Куди ти зібралася? На вулиці вже темно! Ти стала нестерпною, після цієї лікарні! Дорога, ми такі не одні, тисячі пар мають діагноз бeзплiддя. І вони, якось з цим живуть.
– Я прошу, тебе, будь ласка, одягнися і пішли! – Куди? – Я не знаю, куди! Просто відчуваю, що я повинна кудись піти! Повір мені, будь ласка!
– Добре, останній раз! Чуєш, останній раз я йду у тебе на поводу! З під’їзду вийшла пара. Попереду йшла швидким кроком жінка. За слідом йшов чоловік.
– Кохана, у мене таке відчуття, що ти йдеш, за заздалегідь обраному маршруту.
– Ти не повіриш, але мене хтось веде за руку.
– Ти мене лякаєш. Обіцяй завтра цілий день провести в ліжку. Я подзвоню твоєму лікарю!
– Тихіше… ти чуєш, хтось плаче?
– Так з того боку, доноситься, плач дитини!
– Малюк, плач голосніше! Твоя мама заблукала, але скоро тебе знайде!
– Ангеле, де ти був? Я кликав тебе! Мені зовсім холодно!
– Я ходив за твоєю мамою! Вона вже поруч!
– О, Господи, це ж і справді дитина! Він зовсім замерз, мерщій додому! Дорогий Бог послав нам малюка!
– Ангеле, у моєї мами змінився голос…
– Малюк, звикай, це справжній голос твоєї МАМИ!
