Мати вперше почула, як б’ється серце її сина після його смерті: неймовірна історія донорства
Серце 52-річного Віктора Маршала, який пішов добровольцем на Донбас, на 23 роки молодше від нього.
Ці дві родини об’єднало і горе втрати, і радість врятованого життя. Віктор Маршал, який потребував пересадки серця, і мама Ігоря Коваля, який став його донором. Після пересадки, лікарі казали, що пану Віктору можуть нашкодити будь-які емоції, навіть позитивні. Але від часу операції минуло вже три місяці, тож найскладніший період уже позаду.
Перша зустріч цих раніше незнайомих людей, які стали надзвичайно близькими, відбулася у День Незалежності.
Віктору Маршалу 52 роки. Його нове серце – на 23 роки від нього молодше. Віктор жив у Криму. Після окупації пішов добровольцем за Схід. І, очевидно, там і був вирішальний удар по серцю.
“Воно вже практично не працювало, воно просто стояло”, – пригадує чоловік.
Його могла врятувати лише трансплантація. Віктора поставили в лист очікування, однак він не вірив, що його можуть врятувати в Україні. Він потихеньку прощався в родиною, згортав усі свої бізнес-проєкти. Намагався підготувати доньку, що його смерть близько. Годинами розповідав їй як вести справи, коли його не стане. Однак через 4 місяці у його домі пролунав дзвінок.
“Зателефонувала, сказала, що є донор, ми підходимо за параметрами і сказала виїжджати”, – розповідає Віктор.
27-річний львів’янин Ігор Коваль вважав, що він абсолютно здоровий. У нього щойно народився син – теж Ігор. 27 травня йому раптом стало зле, заболіло за грудиною, паралізувало руку. Швидка приїхала негайно. У Ігоря розірвалась вроджена аневризма. Жодного шансу на порятунок не залишилося. Ігоря доправили до Львівської лікарні швидкої допомоги.
Смерть її сина врятувала три життя. В день, коли не стало Ігоря, пересадили дві нирки і серце. Трансплантацію серця робили силами лікарів Львівської лікарні швидкої допомоги і столичного Інституту серця.
Віктор Маршал, розуміє, що сьогодні він живий, лише тому, що у дуже складний і трагічний момент родина донора дала згоду на забір органів.
“Це не просто вдячність, вона мені друге життя подарувала, вона в мене в телефоні записана “Мама 2”, – розповідає чоловік.
“Кожен день я молюсь за здоров’я Віктора. Кожен день вставлю свічки в церкві”, – говорить про свої відчуття Людмила.
Ці люди на відстані стали рідними один одному. Вони ніколи не бачилися в житті. Однак мріяли про цю зустріч відтоді, як серце Ігоря стало серцем Віктора.
І ось така зустріч відбулася. Як це заведено під час зустрічі родичів донорів і реціпієнтів, мати Ігоря отримала можливість пережити дуже гуманний і дуже зворушливий ритуал – послухати, як б’ється рідне серце.
У повній тиші схвильована жінка взяла з рук медика, координатора Інституту серця Анни Мельник стетоскоп і приклала його до грудей врятованого ним чоловіка. Переповнена емоціями жінка ледве стримувала сльози і, відставивши стетоскоп, просто припала головою до грудей, де билося серце її сина.
