Лілія Ільницька з Житомирщини пережила найщасливіший день свого життя, котрий виявився і найтрагічнішим.
29 листопада в неї народився син, і в ту саму дату через 24 роки він загинув.
Жінка зважилася на кардинальні зміни у житті, втративши єдину дитину.
“Він сказав мені: мамо, я присягав на вірність народу України. Я офіцер. Все”, – пригадує жінка синові слова перед війною. Її Дмитро закінчив військову кафедру лейтенантом і серед перших пішов до військкомату. Своє 24-річчя чоловік зустрів у Пісках, його рідні встигли телефоном привітати з днем народження.
“Він був напружений, тому що мали їхати в аеропорт”, – пригадує мама ту розмову. Далі була телевізійна новина про двох загиблих у зоні АТО, і звістка: один із них – він.
Лілії здавалося, що життя закінчилося. Аби не вмерти від туги за сином, через півроку після його загибелі вона вирішила знову народити. Першою перепоною став чоловік.
“Він говорив, що це буде зрада відносно Діми. Ми от Діму любили, ми все йому віддавали, а тут ми народимо дитину і будемо його любити, як Діму? Він категорично не хотів”, – пригадує жінка.
Однак вона не хотіла чекати, бо вік 46 років – не з тих, коли є час на вагання. Лілія змогла знайти потрібні слова, щоби переконати коханого: “Андрію, ми же без Діми просто загинемо, а хто буде до нього ходити на кладовище?”.
Із третьої спроби їй вдалося штучне запліднення. Жінка носила під серцем трьох дівчат і знову стала мамою у 48 років. Для найстаршої Марії батьки вже пригледіли фах – бути хірургом, рятувати людські життя.
Даша вирізняється мрійливістю, а найменша Олександра дуже нагадує свого загиблого старшого брата – життєрадісна, усміхнена, навіть манери має точно такі, як колись Дмитро. Тепер мамине серце б’ється заради них…
