Мене звати Катя, я з багатьма своїми однолітками ходимо в Будинок малятка і допомагаємо працівникам цього будинку з малюками. Але мамі я нічого не розповідала, а то вона могла мені заборонити цим займатися.

Ось дорослі нам говорять, що ми, нинішня молодь, не дуже хороша, а я хочу сказати, що це неправда. Так, серед нас є різні, але в основному всі хлопці хороші. Ось мої друзі не пиво п’ють на лавочці, а в Будинку малятка з дітьми грають.
У Будинку малятка є хлопчик Міша і дівчинка Світланка, вони двійнята. Я не знаю чому, але відразу я до них причепилася, а вони до мене. Коли я приходила, то вони грали тільки зі мною, без мене вони не хотіли навіть їсти.
А останній раз мені довелося навіть трохи там затриматися. Міша і Світланка мене не відпускали, весь час плакали, але мені вдалося з ними домовитися, що завтра, я знову до них прийду і вони заспокоїлися.
Мама думала, що я гуляю з друзями, але я їй нічого не говорила, боялася, що вона мені заборонить займатися волонтерством.
І ось одного разу мама мені сказала, що її викликають на термінову операцію (вона лікар), і мені дала наказ, щоб я вчила уроки і лягала спати.
Але, як тільки мама пішла, то я відразу поїхала до Будинку маляти, провідати друзів. Там стояла швидка допомога. Виявляється, у Міші, була поламана рука, а у Світланки, нога, і їх забрали в ту лікарню, в якій працювала моя мама.
Вже на наступний день після уроків я поїхала провідати малюків, вони були дуже раді мене бачити. Я їх погодувала, а то вони взагалі відмовлялися від їжі. Їм було страшно в лікарні і самотньо.
Я вирішила залишитися і вкласти їх спати, в цей час до них в палату, увійшла моя мама. Я навіть не чула, як вона увійшла, вона просто стояла і спостерігала, як я їм розповідаю казку, і як вони засинають.
Коли малюки заснули, я побачила свою маму в дверях. І тоді я їй зізналася, що ми з хлопцями взяли шефство над Будинком малятка в нашому районі.
Вона мене обняла і сказала, що вона думала, що я просто ходжу з хлопцями гуляти …
Через два місяці і Міша і Світланка жили у нас вдома. Мама оформила опіку і вони стали для мене братом і сестрою.
Час минув швидко, Міша і Світлана вже закінчили школу і вступили до медичного інституту, вони стали лікарями, як і моя мама, у нас дуже дружна сім’я.

Я заміжня, у мене двоє своїх прекрасних дітей, яких я дуже люблю. А мій чоловік і його батьки, як тільки дізналися, що мої брат і сестра, усиновлені діти, то вони стали до моєї мами ставитися з ще більшою теплотою і ніжністю.
Адже не кожна людина готова взяти дітей з дитячого будинку, або з будинку малятка дитини, для цього потрібно бути дуже сміливою людиною. Таким, як наша мама…
