Цілих 15 років приховувала, що народила не двійню. Другою була дитина від якої відмовилися в пологовому будинку. ФОТО

Моєму секрету виповнилося 15 років. Але я вирішила розповісти всю правду, так як я в усьому зізналася своєму чоловікові. На останніх термінах вагітності мене поклали на збереження в лікарню, де я провела 26 днів. Цей час можна вважати моїм коротким відпусткою перед безсонними ночами. У палаті нас було двоє – я і 21-річна дівчина Оксана. Оксана – мила симпатична дівчина із середнім достатком. На той момент вона жила зі своїми батьками. Правда вагітність була запланованою. Батько дитини Оксану заміж не кликав, та й дитина йому був не потрібен. Але Оксана не робила з цієї ситуації трагедію. Багато на цю тему ми з нею не розмовляли.

Пам’ятаю тільки, одного разу, вона розповідала, що її мама мріє про внучку, а татові все одно кого вчити кататися на велосіпеде.Ми з нею встигли подружитися за цей короткий час. І ось під час чергового огляду лікаря, він запитав у неї, чи не змінила вона свого рішення. І вона ствердно вимовила слово «ні».
Після цього доктор пояснив їй, що вона повинна заповнити спеціальний бланк, який їй принесе медсестра, і протягом півроку у неї буде можливість змінити своє рішення, згідно з нашим законодавством. У мене з’явилися деякі думки, але я намагалася про це не думати. Але коли Оксана заповнила всі документи, я не витримала і прямо її запитала, для чого вони нужни.Оксана спокійно відповіла, що відмовляється від свого ребенка. дивувалася! Оксана молода і здорова дівчина, у неї є батьки, які готові допомогти. Навіщо тоді вона так чинить?

Але Оксана холодно відповіла, що ця дитина народилася невчасно і їй він не потрібен. А сама вона ще встигне народити інших дітей. В її голосі не було ні смутку, ні жалості до дитини, абсолютно нічого. Вона говорила мені ці слова, навіть не відводячи погляд. А я все чекала, що вона розридається, і я її зможу переконати. Але цього, на жаль, не случілось.После цього випадку, ми зовсім перестали спілкуватися. А я почала придумувати способи, щоб забрати її дитини до себе. На наступний день я вирішила піти до свого лікаря і все йому розповісти. Після нашої розмови, він мене відвів до завідуючого пологовим відділення, а той вже прямо до головного лікаря пологового будинку. Йому я і розповіла, що хочу не просто усиновити дитину, а хочу, щоб за документами було, як ніби це я його народила. Я не хотіла довгих пояснень з родичами і чоловіком. У мене було багатоводдя, і ця ідея мені здавалася до речі.

Лікарі були приголомшені, і це ще м’яко сказано. Головлікар почав мені пояснювати, що це підсудна справа тощо. А я продовжувала свої вмовляння. Навіть просила їх змінити дату народження дитини Оксани, щоб наш діти були записані в один день. Остання моя фраза «Або Ви його продасте кому-то» сильно образила докторів, і вони мене попросили уйті.Етой вночі з’явився на світло Оксанин малюк. Я молилася, щоб у нього було щасливе життя. Я намагалася відганяти від себе погані думки і думати про свою дитину. Наступним ввечері у мене почалися Сватко і, після довгих мук, на світ з’явилася моя донечка Юлька-Лапотулька.

Незабаром до мене прийшов головлікар, щоб дізнатися, чи не передумала я забирати дитину Оксани. Моє рішення залишалося в сіле.Вот так у мене з’явилася двійня – Данило і Юлія. Данечка любив поїсти, а ось Юленька була ледачою, але це ніяк не позначалося на наборі ваги. Головного лікаря я, звичайно, віддячила, купивши для відділення все необхідне.

Чоловікові я вирішила розповісти про двійню, коли він до нас прийде. І коли він побачив двох малюків, то спочатку присів на стілець, випив води, а потім почав розпитувати всі подробиці. Загалом, все вирішилося.

Хлопчика ми вирішили назвати в честь діда мого чоловіка, Данило. Я не витримала і розплакалася при чоловікові. Він думав, що це я від радості. Так, звичайно, і від радості теж. Але в першу чергу я плакала від того, що мені доводиться брехати самим близьким і рідним людям.

Я не уявляю, як в пологовому будинку все зробили, але до документів було не причепитися. Навесні, 21 квітня моєї двійні виповнилося по 15 років. Відзначати ми вирішили на рибалці. Синові ми подарували спінінг з котушкою, а дочки велосипед. В той день я вирішила розповісти чоловікові всю правду. Але на тверезу голову я б ніколи не наважилася, так як дуже сильно боялася реакції чоловіка. Коли ми поверталися додому, то заїхали в магазин, і я взяла дві пляшки вина і пояснила чоловікові, що свято ще не закінчився. І коли діти пішли спати, я накрила на стіл і дістала вино. Коли ми допивали другу пляшку, я все йому розповіла. Але чоловік спочатку не повірив. На наступний день, він мене перепитав, і я все підтвердила. Наша розмова була довгою, я не стримувала сліз, а чоловік слухав з поніманіем.После нашої розмови чоловік покликав дітей і сказав їм, що я дуже сильна і мудра жінка, і мене треба берегти