“Молитва бабусі поставила на ноги”: неймовірна історія Едіка з Тернопільщини, який за рік пережив три операції
На долю цієї дитини випало стільки випробувань, що і не кожен дорослий це не пережив би так мужньо, як цей хлопчик, — так про свого онука Едіка Скоропляса розповідає кременчанка Людмила Павлик.
Саме бабуся весь цей шлях пройшла за руку з дитиною. Вона довгі години під стінами операційної з надією чекала лікарів, вона поряд з ним у лікарняній палаті, вона заспокоює його, коли все ще болить спина, вона ж хвилюється, щоб дитина добре їла і молиться щодня, аби Бог дав її онуку щасливу долю та міцне здоров’я.
— Ми з ним двоє залишились, у нас більше нема нікого, — каже жінка розчулено, а потім сама себе виправляє. — Хоча, тепер в нас є чужі, здавалось, люди, які стали рідніші від рідних…
Дві операції та складне відновлення
Допомогу для Едіка і справді збирали цілим світом. 300 тисяч гривень волонтери зуміли зібрати лише за тиждень.
Але перед тим, як оперувати хребет, він переніс складну операцію на серці, адже від народження у нього вади.
— Спочатку Едіку робили складну операцію на серці у інституті ім. М. Амосова. Впродовж 45 днів перебування там ми були в центрі уваги лікарів і персоналу. Всі його любили за лагідний, терплячий і веселий характер. По кілька разів на день відвідувала нас у лікарні пані Світлана Сауляк, кременчанка, яка працює завідуючою у лікарняні аптеці. Ми безмежно вдячні їй за це. Раніше незнайомій, а тепер близької і щирої краянки, — розповідає бабуся хлопчика.
Операцію на хребет лікарі признали через 9 місяців. Реабілітацію ми продовжили вдома.
— На початку серпня нас запросили до Києва в обласну клінічну лікарню. Операція була дуже складна, тривала 7 годин. Одна з причин цього: вік дитини, бо чим старший організм, тим складніше виправляти хребет. Для Едіка це було неабияким випробуванням через постійні болі. Цілих 55 днів дитина витримувала процедури, на які не кожен дорослий погодиться. Він часто плакав і просив зняти апарат, йому постійно давали заспокійливі, знеболювальні ліки. Однак витримав і це. А все дякуючи золотим рукам і великому серцю нейрохерургів Курільця Ігора Петровича та його сина Курілця Ігора Ігоровича, — продовжує бабуся.
До Кременця хлопчик повернувся всередині вересня. Реабілітація буде тривалою і теж непростою, але найскладніше вже позаду. .
Бабуся — єдина опора
— Так склалось, що ми з Едіком лишились двоє. Чотири роки тому в моєї доньки, в мами Едіка виявили рак. Вона згоріла «на очах», — каже бабуся хлопчика. — Ми просто не знали, з чим боротись, кого рятувати і як жити взагалі. То було дуже важко. Тепер я йому за маму і за тата. Бо батько покинув його. Його позбавили батьківських прав.
Жінка не може стримати слів вдячності до людей, які стали їм вірними друзями на цьому непростому шляху.
— Недарма кажуть, що друзі пізнаються в біді. Ми відчули це на собі. Що ми пережили, тільки Бог знає. Якби не добрі люди, я не знаю, чи ми змогли б це пережити. Те, що моя дитина бачила і пережила в тих лікарнях — не побажаєш нікому пережити, але Бог дав сили. І ми все пережили. Дитина по-трошки вже відходить від цієї біди.
Наразі жінка каже, що допомога сім’ї не потрібна, адже вона не хоче користуватись добром людей. Все ж ми залишимо посилання на її особисту сторінку в соцмережах Люда Павлик, аби читачі могли зв’язатись у випадку необхідності
