Кажуть, що одужання – це безперервний процес, який ніколи не закінчується. Багатьом людям, які мають проблеми, пов’язані з вживанням наркотичних речовин, потрібен час, щоб вони освоїлися у світі після реабілітації. Офіційні програми лікування наркозалежності не можуть тривати нескінченно. Фактично, вони можуть тривати лише кілька місяців. Це час напруженої роботи та глибокого навчання, коли людина набуває навичок, які будуть використані в довгостроковій боротьбі за тверезість. Незважаючи на те, що навколишнє середовище може бути знайомим без реабілітації, не можна заперечувати, що сама людина змінилася. Спочатку може бути складно поєднувати спогади з поточними цілями.
Залежність – це хронічне захворювання. В результаті від 40 до 60% людей, які перебувають у процесі одужання, хоча б один раз зазнають рецидиву. Це не означає, що лікування від залежності неефективне. Це просто означає, що змінити людину цілком дійсно складно. Люди, які перебувають у процесі одужання, повинні бути напоготові, якщо вони хочуть зберігати тверезість. Насамперед потрібно визначити вразливі місця, які можуть призвести до рецидиву. У деяких це відчуття смутку, а в інших – відчуття щастя. Виявлення та управління такими важелями – ключ до контролю над рецидивами.
Постреабілітаційний супровід – це частина реабілітації, яка сильно залежить від наявності громадських та державних ініціатив підтримки для колишніх наркоманів. З боку держави та суспільства мають надаватися різні блага, які є способами підтримки – вакансії, тимчасове житло, групи із занять спортом тощо. Окремо варто виділити підтримку із боку церкви. В Україні цей напрямок соціальної роботи слабо розвинений, тому колишнім наркоманам допомагають близькі люди та організації, що базуються на теренах центрів лікування.
У програмах реабілітації від наркозалежності у клініці психосоматичного відновлення “Рена” часто використовують групи підтримки. Подібні програми можуть викликати почуття причетності, яке допомагає людям почуватися менш самотніми у боротьбі за тверезість та вирішення життєвих проблем. Коли реабілітацію закінчено, може виникнути спокуса пропустити зустрічі, проте відвідування груп підтримки може принести користь, якою не можуть досягти неформальні бесіди з друзями та сім’єю.
У групі підтримки учасники продовжують дізнаватись більше про залежність та про те, як може виглядати життя без наркотиків. Вони підключаються до мережі людей, які подолають аналогічні проблеми. У кожного є особисті цілі, до досягнення яких треба прагнути. Ці зустрічі з людьми, які опинилися в аналогічній ситуації, не тільки надихають, але й дають людині можливість сказати те, чим було б незручно чи складно поділитися із сім’єю.
