Священик із Тернопільщини взяв під опіку двох сиріт, ходить на три роботи та має найбільше прихожан в Інтернеті
Отець Олексій Філюк із Тернопільщини став «людина року» та ще й «духовним наставником» краю. Він відповідає за багато важливих справ: служить у церкві, керує домом культури, має посаду в агрохолдингу, а також проводить служби в інтернеті, де заразом ще й веде уроки кулінарії.
Отець Олексій зустрів журналістів у себе вдома у селі Шушківці нещодавно Лановецького району.
“Я виріс у простій селянській родині Петра та Тамари Філюков. Мама працювала санітаркою в лікарні, тато — водієм автомобіля в колгоспі. Коли я народився, то церква в нашому селі була закрита. Але вже тоді всі мамі казали, що буду священиком. Бо народжувала. мене на велике свято Почаївської Божої Матері під церковні дзвони, що було чути в пологовому будинку”, – розповідає він.
Наприкінці 1980-х років у Шушківцях відкрили церкву, туди малого Олексія повела бабуся. Вже в школі Олексій став прислужувати в рідному храмі, потім вступив у духовну семінарію і незабаром повернувся в рідне село.
Також Олексій Філюк волонтер, який допомагає бійцям на Сході України. За час пандемії зібрав в Інтернеті найбільшу онлайн парафію. Кілька років тому священик розпочав виховання сиріт. Першим у його теплу батьківську хату прийшов Віктор. Священик дуже вболівав за добру долю цієї дитини. Знав, що хлопчик був під опікою брата, але той мало займався школярем.
Щоб прогодуватися, Вітя працював у парку – здавав напрокат дитячі машинки. Зароблені копійки витрачав на чіпси та кола, а щоб заощадити на проїзді, ночував на лаві серед дерев. Інший хлопчик Сергій залишився без тата та мами, бо вони загинули в аварії. Потім його дивилися дідуся з бабусею. А коли ті померли, соціальні служби попросили священика взяти хлопця під опіку.
– Чи не важко вам самому з дітьми та ще й з такими непростими долями?
«Насамперед, потрібно було налагоджувати контакт та розвіяти всі їхні страхи. З Віктором ми разом готували їжу та багато розмовляли. Я розумів, що відкриватися йому непросто. Але одного разу пролунав дзвінок: «Тату, рятуйте, на мене собаки напали». Це перше «тату» було, як крила. Як був удома без футболки, так сів у машину і полетів до нього відбивати від зграї”, – згадує священик. – Це моє найпотаємніше, – зізнається, показуючи листи зі словами “люблю” та “тато”. Радіє, що навіть у свої дні народження хлопці знаходять час і бажання сказати не лише вдячні слова, а й готують йому подарунки.Не раз жінки ставлять своїм чоловікам отця Олексія як виховання синів.
– А мам хлопці часто згадують? “Віктор рідко, а Сергій свою маму фактично не знав. Але ми завжди разом молимося за них», – каже священик. Чи не кличе їхнє минуле?” Мої діти знають головне, що я їх люблю і завжди чекаю. І що все моє їх. У них починається своє, доросле життя. Буду щасливий, якщо й надалі будуть слухати мою думку і жити з Богом у серці, створять свої сім’ї та обдарують мене онуками”.
А ще священик є учасником благодійного фонду, який займається старими, малозабезпеченими та знедоленими людьми. Його серце вміє зігріти всіх.
