“Герої не вмирають” – та вмирають, панство! – щемливий допис жінки, яка втратила чоловіка на війні

Слова у пості Тамари пронизує до глибини душі!

Її чоловік зигинув захищаючи Батьківщину. У неї залишилася маленька дитина на руках і її біль знають багато українських жінок…

Мені 34, і я вдова. В мене 3-річний син. І мене дуже нервують ці фрази:

1. “Герої не вмирають” – та вмирають, панство. Вмирають пачками щодня. Не було ще такого дня з 2014-го року, щоб герої не вмирали.

2. “Ми помстимося” – та ніхто не помститься. Це пусті слова. І насправді не потрібні.

3. “На тому світі на них чекає розплата, їхні діти відповідатимуть за їхні гріхи, Бог все бачить, вони ще за це заплатять, не зараз, а потім, ну і тому подібне” – ви серйозно? Або вони платять тут і зараз, або не платять взагалі. А оці от казочки про божу кару, про справедливість і т.д. – це пустодзвін.

Я це все пишу, бо мені болить. Бо насправді так воно і є: герої вмирають! Ніхто нікому не помститься! І ніфіга цим … не робиться! Ніякий шляк їх не трафить.

І це правда…вже пішов 9-ий рік війни, ви помітили?

Я розумію, цей пост багатьом не сподобається, бо тут багато “негативу, а його і так вдосталь”.

А позитиву у мене вже немає. Я три місяці не в змозі поховати чоловіка і мені болить.

Я знаю 16 родин, і в кожної історія така що Голівуд відпочиває. І знаєте що найжахливіше? Нікому з держслужбовців вони не цікаві. Бо родини загиблих захисників – це проблема, яку треба вирішувати, брати відповідальність і піклуватися про них.

Тамара Яніна

Втрата близьких – біль, яку неможливо описати. Але зараз герої віддають свої життя за нас та за те щоб ми могли жити у вільній Україні.

Як вам слова жінки?