Ми навіть уявити не можемо, наскільки крихке людське життя: достатньо необережного руху, щоб обірвати його, мов струну, що з’єднує душу з небом.
Відтак горе й сум приходять у дві родини – жертви та вбивці: перші до скону років будуть оплакувати загиблого та клясти його ката, інших переслідуватиме незрима закривавлена тінь потерпілого, яким би прикрим він не був за життя. І вибачити та примиритися у ситуації родинам практично неможливо. На жаль, подібних прикладів на Тернопільщині трапляється чимало.
Смертельну рану накрив рушником
…Повкладавши дітей спати, Фархад із дружиною ще дивилися телевізор, коли раптом хтось загупав у двері.
«Я відчиню», – піднялася з крісла жінка.
Подружжя мало свій магазин, тож часом хтось із односельців міг навіть поза робочий час прибігти за продуктами. Щоправда, не такої глухої нічної пори, адже стрілки годинника вже наближалися до 11-ї вечора.
Фархад зменшив звук і прислухався: дружина з кимось сварилася, натомість нічний гість бубонів щось у відповідь. Чоловік вийшов у коридор і побачив сусіда – здорованя, який стояв, похитуючись і тримаючись за одвірок, у той час як Оксана намагалася виштовхати його за двері.
«Продай пляшку», – повторював непроханий гість, тицяючи їй гроші.
«Не кричи, діти сплять. Тобі вже вистачить, іди додому, – Фархад підійшов до сусіда, намагаючись виштовхати його за двері. Однак той різко відштовхнув його плечем, від чого господар відлетів на метр. Оскільки дім був невеликий, то з коридору впав у кухню.
Слідом за ним до кімнати увійшов п’яний односелець і, протягнувши зіжмакану купюру, наказав: «Дай горілки!», додавши тираду матюків, зокрема згадавши матір. Для Фархада це були найобразливіші в світі слова. Не тямлячи себе від люті, він схопив зі столу ніж і вдарив сусіда у шию. Той захитався, зблід і схопився за рану рукою, намагаючись зупинити фонтануючу кров. Господар миттєво схопив рушник і приклав до рани.
«Виклич «швидку»!» – крикнув дружині, котра з німим переляком спостерігала за жахливою сценою.
«Душно! Виведи надвір!» – ще зумів прохрипіти смертельно поранений.
Фархад вивів його на вулицю, посадив на сходах, обережно приклав до рани закривавлений рушник. Поранений спробував зітхнути, але раптом захрипів і тяжко повалився на бік. Господар секунду розгублено дивився на нього, потім швидко забіг до будинку, підняв із підлоги ніж, побіг на сусіднє обійстя та кинув його до криниці. Потім витягнув відро води і, незважаючи, що був початок березня, вмився та спробував замити бурі плями на одязі. Трохи заспокоївшись, повернувся до хати. А незабаром під’їхали карета швидкої допомоги та поліцейське авто.
Варто наголосити, що резонансне вбивство трапилось у Тростянці, що на Монастирищині, у березні 2012 р. Спочатку Фархада було звинувачено у вбивстві з необережності (ст.119 КК України). Та згодом його дії перекваліфікували як навмисне вбивство (ч.1 ст. 115 КК України) та за рішенням суду домашній арешт замінено на взяття під варту. Не чекаючи, поки за ним прийдуть, підозрюваний утік і декілька років переховувався за кордоном.
Однак минулого року повернувся в Україну, а в суді пояснив, що хоче спокутувати свою вину і далі жити з родиною. Адже за цей час підросли його діти, старший син пішов служити в армію, молодші – вже школярі.
Не обійшли роки й родину потерпілого – ненадовго пережили сина його батьки, відтак уже нема кому вимагати жорсткої кари для вбивці не з власної волі.
Тим часом і через роки підозрюваний лише частково визнав провину, а в суді підкреслив, що лише захищав свій дім і родину. Отож вироком Чортківського районного суду Фархада визнано винним у вбивстві та засуджено до дев’яти з половиною років позбавлення волі. Зважаючи на всі обставини і те, що брат вбитого не вимагав суворого покарання, ухвалою Тернопільського апеляційного суду вирок змінено та зменшено на рік, йдеться у повідомленні прес-служби суду.
Що характерно, односельці добре відгукуються про обох чоловіків: мовляв, убитий був чудовим майстром на всі руки, та варто було випити оковитої, як у нього хтось вселявся. Дбайливим господарем є і Фархад, спокійний та хазяйновитий, і за стільки років судів уже давно спокутував свою провину.
