«КОЛИ помреш – ТОДІ І приїду»: син залишив старого батька в будинку, дідусь здивувався, коли за вікном побачив мерседес
«Як же добре в селі», – думав Василь Петрович, сидячи на лавочці і захоплюючись красивим заходом. Добре-то добре, тільки село боляче далеко від міста. Тут його син колись купив будиночок і спорудив тут дачу, навіть маленький город зробили.
Раніше тут було весело. Сусіди постійно приїжджали і возилися з городом. Онук Сергій майже до самої осені на дачі розважався, благо, сусідських дітлахів було багато.
А зараз все змінилося … Сусіди вже другий рік в село не приїжджають, он, бур’ян по пояс вже заріс. І Сергій вже виріс, інтереси інші. Нудно йому на дачі: інтернет тут боляче не ловить.
Так і залишився дід Василь тут один. Жив би в квартирі, так довелося продати, щоб син великий своєї сім’ї купив. Йому навіть кімнатку виділили, але невістка з такою ненавистю на нього дивилася, бачила в ньому лише зайвий рот. Хоч він і носі з кімнатки не висовуватися.
За матір’ю і онук став гидливо до діда ставитися. Говорив, мовляв, старий пахне погано. Так як так пахнути-то, Василь Петрович постійно доглядав за собою. У його кімнаті ні смітинки не побачиш.
Зараз він самотньо сумує на дачі, в декількох кілометрах від суспільства. Син теж візитами не балує. Раніше хоч продукти привозив, а зараз майже запаси закінчуються.
Дід Василь навіть навчився самостійно город вирощувати. Тепер у нього все своє: огірочки, помідорчики. Нудьгував по житньому хлібу – і той вивчився піч. Тільки вже осінь наближалася, а дров на подвір’ї залишалося дуже мало. А сокиру підняти у дідуся сил не було.
Так як продовольства залишалося зовсім мало, дідусь вирішив зателефонувати синові. Тільки він не брав трубку, а невістка взагалі дзвінки скидала. Тоді він зателефонував сусідці і дізнався, що син з родиною поїхали відпочивати на моря на цілий місяць.
«Як на місяць …» – розгублено промимрив дід, – «А як же мені тут без їжі то бути …»
Одного разу дід Василь почув якийсь шурхіт серед бур’яну. «Їжачок, напевно, заповз», – подумав він. Наскільки ж було його здивування, коли серед диких рослин він побачив маленького цуценя. Той був досить вгодований, та тільки весь в ковтуни.
Хоч і дров було не дуже багато, гостя треба було помити. Дідусь вирішив пригощати цуценятко: поклав йому в стару тарілку гарбузовий суп, а той тільки ніс ділків.
«Не таким, видно, тебе годували«, – посміхнувся дід Василь і дістав шматочок сиру, який ховав у найдальшому кутку холодильника. Сир цей він їв маленькими скибочками через день. Сирний суп припав до душі тварини, у собачки аж хвіст енергійно замахав.
Так цуценятко став найближчим другом для старого. Тепер йому було не настільки самотньо, як раніше. Він обняв свого друга і з доброю посмішкою і легкістю на душі ліг спати під три ковдри, щоб вночі не замерзнути в холодному будиночку.
На наступний ранок старий прокинувся від гулу мотора машини. «Синочку приїхав!» – радісно подумав дід.
Він глянув у вікно і ахнув, побачивши там велику дорогу машину. «Це не сина машина. Хто ж це приїхав », – задумався старий і пішов до виходу.
До нього назустріч йшов молодий чоловік. Він посміхався у весь рот і сказав:
– Здрастуй, господар! Я бачу, Ви довго тут живете, а чи не бачили Ви … – не встиг хлопець що-небудь договорити, як з будинку вибігла собака і накинулася на нього.
«Невже господар приїхав … Знову мені одному залишатися«, – сумно зітхнув старий.
Уже всередині будинку, за чашкою смачного чаю старий розповів всю сумну ситуацію, що творилася з ним. Тоді хлопець задумався і сказав:
– Я б з радістю залишив Вам собаку, але вона моєї дочки, яка дуже хвора. А знаєте, що? Я пропоную Вам роботу. Я бачу, Ви дуже господарський. Хочете попрацювати у нас вдома садівником? Оплату гарантую гідну.
Старий задумався. У цей момент він згадав ненависне обличчя невістки, байдужість сина і внука, і вирішив: нікому він не потрібен. Краще вже самому себе забезпечувати, ніж чекати, що хтось привезе тобі шматок хліба.
Старий тихо кивнув головою.
Пізніше вони приїхали в великий заміський будинок, який купався в кольорах і кущах. Дід Василь подружився з дочкою хлопця, вона виявилася дуже милою. Старий відчував себе щасливим. Він зрозумів, що якісь чужі люди йому стали рідніше, ніж його син і внук.
